День пам’яті — 6 травня (н.с.)

Святий великомученик Георгій жив у 284–305 роках. за часів правління римського імператора Діоклетіана. Він був сином багатих та благородних батьків, які сповідували християнську віру. Коли Георгій був ще дитиною, його батька закатували за сповідання Христа. Отримав блискучу освіту і юнак, який відрізнявся міцною статурою, красою і мужністю, вже в 20 років став одним з найближчих до імператора людей. Але, вшанувавши Георгія за видатну хоробрість званням воєводи, Діоклетіан не знав ще, якої він віри.

Але як же повівся цей блискучий юнак, коли імператор задумав винищити всіх християн і при цьому замінив види тортур, що практикувалися, на більш люті, більш жорстокі муки.
Дізнавшись, що це нелюдське рішення не може бути скасовано, святий Георгій зрозумів, що настав час, який слугуватиме для порятунку його душі. Як християнин він не міг почуватися щасливим за часів імператора-язичника. Роздавши все майно бідним і відпустивши рабів на волю, Георгій прибув на останню нараду імператора з однодумцями і сміливо виступив уперед:

– Чи довго тобі, царю, і вам, князі та радники, робити злі справи і переслідувати невинних? Ви помиляєтесь, поклоняючись ідолам. Істинний Бог є Ісусом Христом.
Всі здивувалися сміливою мовою Георгія. Цар наказав вельможі Магненцію запитати в юнака, що це за істина, що спонукала Георгія до таких зухвалих слів.
– Ця істина – є сам Ісус Христос, гнаний вами, – відповів святий, – я раб Христа, Бога Мого, і прийшов сюди свідчити про істину.

Розлючений цар наказав своїм зброєносцям укласти Святого Георгія у в’язницю, забити його ноги в колоди, а на груди покласти важкий камінь. Перенісши тортури з Божою допомогою, Георгій відповів царю, коли той почав переконувати його каятись: “Невже ти думаєш, царю, що страждання відвернуть мене від віри? Швидше ти втомишся мучити мене, ніж я терпіти муки”.
Після цих слів Діоклетіан наказав принести нове знаряддя тортури – колесо, витікання залізними вістрями. Після колесування, коли всі визнали праведника мертвим, раптом пролунав удар грому і почулися слова: «Не бійся, Георгію! Я з тобою”. Георгій, зцілений Ангелом, сам зійшов із колеса, прославляючи Бога.

Царські сановники Анатолій і Протолеон, а також цариця Олександра, що спостерігали за стражданнями великомученика, побачили чудовий порятунок і хотіли прийняти християнство. Обох вельмож за сповідання Христа цар наказав стратити, царицю Олександру – замкнути у палаці, а святого Георгія засипати негашеним вапном на три дні. Третього дня імператор велів викопати кістки мученика, думаючи, що він згорів у рові. Але слуги, що розгрібали вапно, знайшли Святого Георгія неушкодженим і привели до царя.

– Скажи, Георгію, – почав Діоклетіан, – звідки в тобі така сила і якими ти користуєшся чаклунствами. Я думаю, ти прикидаєшся християнином, щоб здивувати всіх своїм чаклунством і явити себе великим.
– Царю, – відповів Георгій, ти тільки хулиш Бога. Спокушений дияволом, ти так глибоко загруз у помилках язичництва, що називаєш волхвуваннями і чарами чудеса Бога мого, вчинені на твоїх очах.
Діоклетіан наказав надіти на ноги святого Георгія чоботи з розпеченими цвяхами всередині. У цьому взутті мученика гнали до в’язниці з побоями і лайкою. Друг імператора Магнецій порадив Діоклетіану звернутися до відомого волхва Афанасія. Коли волхв з’явився до палацу, імператор сказав йому: “Або переможи і знищ волхвування Георгія і зроби його покірним нам, або одразу позбав його життя чарівними травами, і нехай він, таким чином, загине від тієї самої хитрощі, якою навчився”.

Афанасій обіцяв виконати бажання царя. Вранці в суді він показав присутнім дві судини і наказав: “Приведіть сюди засудженого, і побачить силу наших богів і моїх чар. Якщо безумець вип’є з першої посудини, сказав чаклун, то буде в усьому підкорений царській волі. Від другого ж пиття він помре.
Але, випивши з обох судин, Георгій залишився неушкодженим. Волхв Афанасій, бачачи благодать Божу, що охороняє святого Георгія, сам увірував і перед усіма сповідував Христа як всесильного Бога. За це імператор наказав його стратити.

Святого Георгія після цього знову ув’язнили. Сюди до нього стали приходити люди, які бачили його чудеса і звернулися до християнства. Золото відчиняло їм тюремні двері, і для тих, хто приходить, похмура в’язниця стала світочем Істини, джерелом Слова Божого. Багато хто за сповідання Христа прийняв мученицьку смерть. У тому числі святі мученики Валерій, Донат, Ферін.

Після цього радники царя просили засудити святого Георгія, кажучи, що він приваблює до в’язниці безліч народу і своїм чаклунством відвертає від язичницьких богів до Розіп’ятого.

Тоді Діоклетіан наказав привести святого Георгія до храму Аполлона і востаннє переконував його принести жертви ідолам. Святий ще раз довів безсилля язичницьких богів, і тоді натовп розлютованих язичників накинувся на нього, вимагаючи від імператора смерті засудженого. Почувши шум і крики, цариця Олександра, дружина Діоклетіа

Молитви

ТРОПАР:

Яко пленных свободитель и нищих защититель, немощствующих врач, царей поборниче, победоносче великомучениче Георгие моли Христа Бога спастися душам нашим.